Майже не думаючи, що робить — попередніми безсонними ночами він так часто обдумував це діло — Яць побіг до Менделя. Застав його, коли той саме торгувався з робітниками. Не вітаючися, не кажучи ані слова, прискочив, схопив Менделя за плечі й поволік навперед себе.
— Ну, що то такого? — кричав Мендель. — Яцю, чи ви сказилися? Чого хочете від мене?
— Ходи, ходи! — охриплим, задиханим голосом кричав Яць, не випускаючи його з рук.
— Куди? За чим? — питав Мендель.
— Ходи, ходи, сам побачиш! — кричав Яць і волік його далі.
Він спотикався по глиняних кіпцях та камінню, але що це йому значило? Мендель зразу шарпався, — Яць не пускав. Далі той догадався, що мусило лучитися щось незвичайне, — й пішов радо. Яць ще швидше. Почали обидва майже наввипередки бігти. До першої ями…
— Ади!
Ще Мендель не стямився, а вже Яць шарпнув його до другої ями…
— Ади!
І знов далі до третьої…
— Ади!
Мендель остовпів.
Яць обезсилений сів на землю, важко дишучи, але не можучи й слова більше промовити. Добра хвиля пройшла в мовчанці.
— Ну і що ж? — сказав вкінці Мендель звертаючись до Яця.
— Купи! — сказав коротко Яць.
