— Ну, бачите, ви все так! Замість бути вдячними, ви нарікаєте і вигадуєте всячину. Замість думати проте, що чим ліпше буде мені, тим ліпше буде й вам, ви мене й фабрику вважаєте своїм ворогом.
Робітники стояли мовчки, а деякі може навіть засоромилися, не можучи оцінити, скільки правди в словах пана принципала.
— Ну, слухайте, моє панство, панове робітники, — говорив далі ще лагіднішим, уже майже сердечним голосом пан принципал — За два тижні будемо мати у фабриці великий празник. Мусимо поставитися порядно, чуєте? Наш найясніший монарх, наш цісар, буде переїздити через наше місто. Я доложив усяких старань на те, щоби він переїздом вступив також до нашої фабрики і оглянув її. Розумієте певно, яка то велика честь не тільки для мене, але також для вас усіх, яка велика ласка нашого монарха.
Робітники мовчали, неначе їх затверділі серця не відчували ані чести ані ласки нашого найяснішого монарха.
— Ну, але знаєте, на прийняття такого гостя треба приготовитися дуже добре. Аджеж не покажемо йому ані фабрики, ані вас самих у такій паскудній подобі, як оце тепер бачу. Треба тут зробити порядок.
— Це пана принципала річ, а не наша — промовив один робітник.
— Як то моя? Як то не ваша? — живо підхопив пан принципал. — Не бійтеся, я добре знаю, що моя річ. За мене будьте спокійні. За себе я не постидаюся. Але
