Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/272

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

все вам недогода, все мусите на щось нарікати. А я знаю добре, що придивившися ближче всім вашим наріканням, то ні одне не оправдане. І одного ви не тямите, моє панство, панове робітники, одної дуже вже важної речі. Якби не фабрика і не я, що держу її своїми грішми, то що було би з вас? Ну, скажіть, що було би з вас тоді?

Робітники збули мовчанням це несподіване для них питання.

— А бачите, позатикало вам роти, — говорив уже ласкавіше пан принципал. — Коли ви мовчите, то я скажу вам сам. Ви здихали би з голоду один з другим. Дякували б Богу, якби мали раз на день бульбу[1] в лупині і крихту соли. А тут маєте і хліб, і сир, і м'ясо щонеділі, і горілку, і переднівку не знаєте, і все те вам недогода, все вам кривда, на все нарікаєте. Обдирають вас, говорите. Ну, ну, — додав з іронічним усміхом, водячи очима по їх обшарпаних постатях, — небагато з вас можна здерти.

— Кров нашу п'єте! Шкіру з нас дерете. Шпіком нашим тучитеся! — озвався окрик одного з юрби.

Пан принципал стрілив громовим поглядом у той бік, відки почувся голос, але не міг віднайти в натовпі того, хто викрикнув ті слова, тільки в пам'яті замаркував собі декілька підозрілих постатей для пізнішого слідства, а на разі зробив вид, що не чув нічого, і спокійно говорив далі.

 
  1. Бульба — картопля.