до вас? Ах, це нечувана річ! Це, це… af mane Munes[1], світ кінчиться з тими людьми!
Робітники мовчали засоромлені. Пан барон як ошалілий бігав по ґанку, махав руками, робив ріжні гримаси і виливав цілі потоки окликів, щоб вилляти все своє обурення на нечувані претензії робітників.
— Я не те ще хотів сказати вам, — озвався нарешті рішучим і грізним голосом — Знаєте, дурні, скільки коштує мене цей папір, цей титул? Але відки вам це знати? Більше як 10.000 бухнув я в нього, а ви ще хочете щось від мене? Ну, відки я вам візьму? Деріть із мене поли, тягніть жили, але грошей із мене не видерете. А тут ще й ваші мундури. Ну що мені з того, що я вас убрав, як порядних людей, до чого властиво не був обов'язаний? Чи ви почуваєтеся за це до вдячности? Де там, ані крихти! Але чекайте! Коли ви не почуваєтеся до вдячности для мене, то й я з вами не буду робити церемоній. Пане касієр! Кошти справлення мундурів записати кожному на його рахунок, розложити на пів року і стягати щотижня при виплаті!
Робітники стояли мов ошоломлені.
— Маєте, чого вам хотілося — кричав грізно пан барон, хоч опору не чути було жадного. — А тепер ідіть собі! А пам'ятайте собі ще одне! Відтепер я вже не простий Ляйб Гаммершляґ, але пан барон Leo von Гаммершляґ. Сам найясніший пан нагородив мене за мої заслуги. Пан
- ↑ Клянусь своїм народом.
