Вифукавши свій гнів, пан принципал знов розпогодив і прояснив своє обличчя.
— Це декрет, хлопці! Декрет найяснішого пана, який за заслуги для добра краю іменує мене бароном. Розумієте, що це значить? Тепер я для вас не просто вже пан принципал, а пан барон. Розумієте? Так маєте мене кликати.
— Най жиє пан барон Гаммершляґ! — заверещав один дозорець, що стояв між робітниками, а разом із ним також деякі робітники, що стояли ближче новоспеченого барона.
Ледве одначе затихли окрики і пан барон, гладячи бороду, набирав концепту до дальшої промови, коли в тім виступив наперед один робітник і кланяючися низенько випалив, як з фузії[1], своїм мазурським діялектом.
— A moze by ta pan barun psy takij urocystosci racyli nam troche podwyssyc podzienne?[2].
Пан барон вухам своїм віри не йняв, почувши такі слова.
— Що, що, що? Прокляті мазури! Чи з'їсти мене хочете з кістками, замордувати живцем? Чи не знаєте, що ця фабрика не приносить мені майже ніякого зиску, що я тримаю її тільки для гонору, тільки для вас, щоб ви, дармоїди, не поздихали з голоду? І відки я приходжу до того підвищувати вам поденне? З яких капіталів? Чи хочете, щоб я ще докладав
