а для цісаря треба було зробити параду. Одне тільки тішило їх і лишилося їм як пам'ятка празничного дня, а власне нові мундури, котрих їм не повідбирав заряд фабрики, і через те вони благословили пам'ять цісарського приїзду.
Втім одного вечора по фаєранті знов покликано їх перед канцелярією з тою увагою, що пан принципал хоче їм щось сказати. Весело гуторячи та жартуючи, робітники зібралися перед канцелярією. Мусіли ждати досить довго, бо пан принципал не виходив та й не виходив.
— Ов, щось там мусіло попсуватися, коли помпа не фукає, — жартували робітники, що між собою називали принципала помпою.
Але в помпі не попсувалося нічого. Пан принципал вийшов веселий, майже промінястий, а в руках держав якийсь папір з величезною печаткою.
— Ну, хлопці — промовив, показуючи на папір і не привітавши навіть робітників — бачите?
— Та бачимо — відповіли зачудовані робітники.
— А знаєте, що це таке?
— Відки маємо знати? Може це тестамент[1] пана принципала?
— Тьфу, тьфу, тьфу! Щоб тебе занімило! Що ти плетеш? — крикнув пан принципал, який страх не любив думати про „останні речі“. — Чи ти сказився? Придивися ближче, дурню! Тут стоїть підпис, а тобі привижається тестамент! Тьфу, тьфу, тьфу!
- ↑ Тестамент — заповіт, завіщання.
