— Ого, — мовлю я, — у Йойни сьогодня полуйка буде!
Саме в тій хвилі вибіг Йойна з кошари і мабуть почув мої слова, бо, біжучи, крикнув у наш бік:
— Ага, чорта з'їсте, не полуйку!
Ми зареготалися, повилазили на паркан і дивимося, що буде. А Йойна ще не добіг до ями і кричить здалека:
— А що, є кип'ячка?
— Є.
— А не бухає?
— Ні.
— А багато?
— Та вже пів ями.
І напівжартом, напіврадісно один додав:
— Але то полуйка буде!
В тій хвилі Йойна зовсім сказився. Він кинувся на бідного ріпника та й лусь його в лице!
— Ось тобі полуйка! А драби! А розбійники! І ви хочете мене обікрасти? Не дам! Не дам! Нічого не дам!
І він у якійсь шаленій нестямі кинувся до ями і розхрестивши руки припав ниць, щоб закрити собою те джерело свойого багатства. Гирло ями було досить вузьке. Він опершися колінами на одній цямрині і вхопивши розхрещеними руками обі сумежні, заслонював собою яму, немов хтось хотів відібрати її у нього, і все кричав:
— Не дам! Нічого не дам! Ґвалт! Рятуйте! Розбійники!
Почали збігатися люди з усіх боків, а побачивши Йойну над ямою і не розуміючи,
