Старий возний львівського магістрату, в мундирі гвардиста народового, в чемерці з вишнево-червоними вилогами, в чоботах із морщеними халявами й при шаблі тихенько відчинив двері до канцелярії ц. к.[1] державної бухгальтерії. Тісна, подовгаста кімната зі склепленою стелею тонула в півсумерку; була ще ледве дев'ята година зрана, та й день 1 листопада 1848 року був хмарний і понурий, якийсь неначе сердитий. У канцелярії було тихо; вся вона мала вигляд великого сімейного гробу, а чорні дерев'яні бюрка, поставлені в два ряди попри головні стіни з невеличкими відступами, нагадували два ряди старих, струпішілих домовин. Возний окинув зором канцелярію, немов шукав чогось; його підсліпуваті очі зразу не добачили нічого, і він уже хотів вернутися, а може й замкнути канцелярію, коли нараз в однім куті коло бюрка щось заворушилося. Не довіряючи
- ↑ Ц. к. — цісарсько-королівської, назва державних установ в був. Австрії.
