Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/351

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

і, бачилось, хитався; замість звичайних куль почали летіти гранати, набиті запальними матеріями; вони лускали впавши, розприскувалися на дрібні скалки і вибухали стовпами вогню. Калинович, стоячи в своїм куті, бачив крізь вікно такі вогняні стовпи на ринку, де падали ті кулі. В його остовпінню його зацікавив цей вид, мов блискавки серед бурі; він ждав, коли лусне й вибухне нова граната і переставав на хвилю думати про себе. Йому навіть заманулося піти до вікна й виглянути на ринок.

Та ледве він рушився з місця, брязнуло вікно в його канцелярії — коротко, різко, мов здоровий пшик гарячого заліза киненого в воду, і в тій же хвилі затріщала дерев'яна шафа з актами, поставлена в куті недалеко вікна. Калинович зразу не бачив нічого, та по хвилі почув на підлозі канцелярії шелест, мов би там бігла миша поміж паперами. Досить було раз глипнути, щоб у нього серце замерло і все тіло похололо. Граната влетівши якось рикошетом скісно крізь вікно, відлупила один ріг шафи й випхнула із неї цілу купу актів, а сама відбившися від шафи, впала на підлогу й крутилася по ній, бігаючи довкола на своїй осі, мов джміль, яким бавляться діти. Зразу вона крутилася так швидко, що її ледве було видно, і розкидала довкола себе папери; та ось її рухи робляться чимраз повільніші, на горішній її частині видно щось мов чубок із диму, який тоненькою білявою струйкою піднімається вгору, ще кілька оборотів і якихось немов веселих під-