А гармати, обійнявши провід у тій скаженій оркестрі, бурчали далі. Вони бурчали глухо, десь із далека, здавалося навіть, не зовсім сердито, але ратушевий будинок почав відчувати якусь дрож. Вікна тихо, але ненастанно дзвеніли, столи і бюрка хиталися, а з надвору доходили лише короткі сухі стуки: цяп! цяп! цяп! чимраз частіше, чимраз гарячіше. Це били о стіни кулі та гранати.
Калинович усе ще стояв, ледве живий із переляку, не розуміючи гаразд, що воно діється, і ждучи кожної хвилі нападу на себе.
Але на напад не заносилося. Довкола ратуша очевидно зробилася пустка: стояти на ринку, під кулями було небезпечно. Правда, в ратуші, особливо внизу і на подвір'ю, гуло, як у повнім вулію; сюди збіглася головна частина гвардії, та й немало народу, що перед хвилею заповняв ринок.
Але той голосний, зачіпливий настрій, який перед хвилею виявляв себе такими криками, тепер пройшов. Лише десь оддалік, по бокових вулицях, що вели до ринку, чути було глухий вереск, гуркіт каміння, тріск ламаних меблів та вигуки команди; це будовано барикади,
А гармати не переставали гуркотіти. Зразу кулі падали на ратушевий дах та котилися звідтам униз; тепер гармати наведено трохи інакше: кулі били в стіни, деякі падали просто на ринок. Ось забряжчало одно вікно в ратуші, далі друге: це кулі почали вскакувати до середини. Ратуш чимраз дужче тремтів
