— Браво! Браво! Ще раз!
А один підліток, хлопчина п'ятнадцяти літ, з головою круглою, як гарбуз, з рум'яним, усміхненим обличчям, по кожній сальві вихапувався з-під барикади на площу з шапкою в руці і, назбиравши її повну куль шмигав назад до барикади і подавав кулі тим, що набивали карабіни!
— Браво, Броню! Браво! — кричали врадувані оборонці, а він крутився на одній нозі, всміхався цілим своїм рум'яним обличчям та пискливим голосом затягав мазурську пісеньку:
Oj nima to, nima,
Jako diabłu w piekle:
Napije się smoły,
Posiedzi sè w cieple![1]
Калинович мимоволі, зовсім несвідомо всміхнувся й собі на вид цього веселого хлопчика, що оце, знов підскакуючи та підсвистуючи, бігав по площі й збирав у шапку карабінові кулі, немов би збирав суниці по лісі.
Вояки тим часом, бачучи безхосенність гуртового стріляння, затихли. Завішений руками на гаку на розі шпіон шептав до своїх, але так голосно, що й Калинович у своїм куті міг почути.
— Бачність! Розділилися на партії! Повзуть попід стінами з боків! Пане Валіґурський. Вам там видно!
- ↑ Ой, нема то, нема.
Як чортові в пеклі:
Нап'ється смоли,
Посидить собі в теплі.
