тридцять люду. Більша частина їх скупчилася біля барикади, яка, хоч не викінчена, все таки давала їм добрий захист від ворожих куль і ослонювала їх позицію. На барикаді, клячучи на колінях і похилені так, що з протилежного боку їх було зовсім не видно, стояли її оборонці, числом не більше десятьох: пару молодих студентів, два-три робітники і кілька старих ветеранів. Вони чапіли на своїх становищах і піднімалися трохи вгору лиш у ряди-годи, щоб вистрілити і знов заховатися за барикаду. Решта оборонців стояла внизу, набивала карабіни та подавала тим, що стріляли. Один смільчак, учепившися якогось гака від вивіски
і опираючися одною ногою о ніжку фортеп'яну, сторчем уставленого на вершку барикади, займав пост еклерера[1]; він мав таке становище, що був усім тілом заслонений від куль рогом муру, а вихиливши трохи голову міг бачити добре все, що робилося поза барикадою, і голосними окликами давав про все знати товаришам. А з-поза барикади вояки в безсильній лютості сипали сальву за сальвою, засипаючи площу кулями, вибиваючи ними всі вікна супротилежних домів та обтрушуючи штукатурку з мурів. Мов маєві хрущі весною бринять у теплому вечірньому повітрі і що хвиля в леті б'ються о стіни домів та шибки вікон, так тут бриніли та цяпали о стіни кулі. І за кожною сальвою оборонці барикади піднімали радісні оклики:
- ↑ Еклерер — спостерігач.
