хетських та магнатських сферах, вона справді могла зробити не одну прислугу, особливо в тих часах бюрократичної всевладности та самоволі. Вона не щадила заходів та просьб, вироблюючи одним посади, іншим амнестії, ще іншим увільнення з-під поліційного дозору, пашпорти на виїзд за границю, або дозвіл на пробування в Галичині. Та й звичайних бідних, сиріт, що зголошувалися до неї за підмогою, вона ніколи не відправляла ні з чим, хоча все уміла так устроїти діло, що з власної кишені на всю ту філантропію не видала ані крейцара. Прошаставши замолоду не малий маєток, графиня на старість зробилася скупою. Та про те вона вміла запомогати бідних чужими руками: тут напише білетик, особливо до якого міщанина, купця або багача, який на радощах, що „сама графиня“ написала до нього власноручно, трусне мошонкою і дасть удесятеро більше, ніж би дав з власного милосердя, а там, коли діло важніше, а усмотрений виконавець її філантропійних інтенцій[1] тугіший на кишеню або вже був натягнений, вона йде сама, в жалобі, з урочистою міною на лиці, і з голосом повним релігійного намащення. І вже не легко знайти такого твердяка, щоб оперся її просьбі, тим більше, що за кожною просьбою графині, мов люта собака за вуглом, сиділа погроза; через свої зв'язки й знайомости вона могла кожному пошкодити ще легше, ніж помогти, і не один мав нагоду пожалувати, відмовивши колибудь
- ↑ Інтенція — намір.
