її просьбі. У графині була добра пам'ять, і хто раз чимнебудь не догодив їй, міг бути певний, що колись у прикрій хвилі почує на собі її мстиву руку.
Входячи в літа, графиня пристращалася[1] чимраз більше до двох речей — вона робилася набожною, сповідалася щотижня у єзуїтів, молилася цілими днями і взагалі весь час вільний від виїздів за філантропійними інтересами присвячувала релігійним практикам; а друга річ, це була охота сватати молодих дівчат і паничів.
Роля свахи або посаженої матері була найлюбіша їй з усіх роль, які могла відгравати ще в життю, певно, любіша від ролі Магдалени-покутниці. Вона сватала всіх своїх молодих своячок і свояків, віддавала замуж молоді вдови та розвідки, а з часом дійшла до того, що брала до себе на виховання по десять або й більше молодих дівчат, сиріт по офіціялістах[2], ходачкових шляхтичах або урядниках, головне для того, щоб по двох-трьох роках могти віддати їх замуж по своїй волі і вподобі; саму відданицю звичайно не запитувано при тім; вона мала приймати свою долю з рук ясновельможної пані графині, розплакатися, впасти їй до ніг і бути до смерти вдячною.
І не треба думати, щоб графиня бодай при тім поносила якусь матеріяльну жертву. Вона брала „на вихо̀вання“ дівчат не менше п'ятнадцяти літ, — молодших віддавала в теплі руки іншим милосердним
