Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/377

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

костьолу, і дівчина, що сиділа в заглибленню, бачила нарешті вчинок Калиновича. Видячи, як він із дівчиною на руках біжить півперек площі, вона скрикнула нараз до свойого льокая:

— Яне! Живо! Живо! Біжи, відімкни браму і хапай тих двоє до сіней! Живо, бо їх розстріляють на місці!

Ян скочив з ключем до брами і в саму пору втягнув Калиновича й дівчину до середини. Ледве заскрипів ключ, замикаючи браму, на площі почулися голоси команди і гупання кроків цілої компанії вояків. Офіцер мабуть добачив іще Калиновича, що втікав із площі, але не бачив докладно, куди і як він щез. Порівнявшися з брамою тої камениці, де жила графиня, він закомандував:

— Compagnie halt![1]

Компанія стала. Офіцер, покликавши до себе двох капралів, задзвонив до брами. В середині не було чути нічого, ніхто не відчиняв. Офіцер задзвонив ще раз і почав рукояттю шаблі стукати до брами та клясти по-німецькому. Нарешті брама відчинилася. В сінях стояв Ян у багатій ліберії.

— Чим можу служити пану лейтнантові? — запитав він чемно.

— Хто тут живе? — запитав строго офіцер.

— Пані графиня М…

— Сама?

— Сама.

 
  1. Компанія, стій!