— Ах, так, певно! Чуєте? Гуде, тріщить. Що це таке?
— Ратуш горить. Вояки стоять довкола і не дозволяють гасити. Шукають по домах. Лишіться тут іще трохи, потім я проведу вас до вашого дому.
— О, спасибі вам! — мовив Калинович. — А до того мені треба подякувати пані графині за її доброту. Ой!
Калинович на згадку про графиню пробував устати, але почув біль у крижах і йойкнув. Ян поміг йому встати, запровадив його на поверх до свойого покою і завідомивши графиню про все, приніс йому шкляночку вина, сухарів і овочів.
Калинович покріпився і, сидячи в кріслі, поки Ян ходив услугувати графині, силкувався впорядкувати свої вражіння з недавно перебитих страшних хвилин.
У нього сильно боліла голова, чувся якийсь глухий біль у крижах, і в цілім тілі якесь отупіння, мов після тяжкої праці.
В покоїку, де він сидів, було вже майже зовсім темно. Війшов Ян і поставив на столі дві запалені свічки. Слідом за цим відчинилися двері і війшла графиня.
Калинович чемно подякував їй за рятунок, поцілував її руку й просив дозволу вийти і навідатися до свого помешкання. Графиня сіла на кріслі біля столу й оглянула його уважно від ніг до голови.
— Ви якийсь урядник? — запитала вона з виразом розчаровання в голосі.
— Так, ясновельможна пані, канцелярист при державній бухгалтерії.
— Ваше ім'я?
