геройський учинок, що врятував моє життя. Оскільки знаю з уст пані графині, був це героїзм по-неволі. Тим гірше для вас, що ви натрапили на бідну сироту, яка нічим не в стані відплатитися вам.
— Дуже низько пані ціните мене, думаючи, що я, чи то в тій хвилі, коли рятував вас, чи коли будь пізніше, хоч на момент думав про якусь заплату за це чи то з вашого, чи з чийогобудь боку. А тепер побачивши вас уперше, я справді щасливий, що мій мимовільний учинок урятував життя такої гідної і гарної особи, як ви.
При цих словах панна почервоніла і в заклопотанню глянула на графиню, та й Калинович почервонів і втупив очі вниз.
— Il n'est par si mal elevé, comme j'avai songé[1], — промовила графиня, гладячи панну Емілію по голові. Потім вона почала розпитувати Калиновича про його рід, його уряд, його плату, про те, що тепер робить і що думає робити. Він відповідав на її питання попросту, щиро, нічого не прибільшуючи, і графиня слухала його оповідання очевидно зацікавлена та кивала головою. Потім попросила його лишитися ще півгодинки і повечеряти з ними. Вечеря була дуже скромна, а що графиня при тім не говорила багато, то й досить нудна. За вечерею Калинович сидів проти панни Емілії, а графиня між ними, при вужчім краю
- ↑ Він не так погано вихований, як я гадаю.
