Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/398

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено
ГРИЦЬ І ПАНИЧ
 
I.

Було це зимою, незадовго перед пущенням пам'ятного 1846 року.

Невелике гірське село Ступосян розкинулося широко по крутій долині, перерізаній гірським потоком, що тепер скований грубою ледяною корою та присипаний снігом тільки де-де глухо булькотів з-під льоду і на кінці села вливався до так само замороженого Сяну. Маленькі хати чорнілися купками на білому сніговому тлі, сполучені одні з одними хіба вузенькими, в снігу протоптаними, стежками. Величезними, важкими шапками зима сиділа на стріхах, льодовими соплями звисала з окапів, купами білого пуху гніздилася між гілляками верб, густо вкривала вбогі поля по збоччях, придавлювала своєю вагою чорні смерекові ліси по довколишніх горах. Тісно й важко робилося чоловікові, коли бачив себе таким дрібненьким, слабим та відрізаним від решти світу серед тих величезних гірських валів, серед тої маси снігу, а до того ще обгородженим з усіх боків тим чорним, могутнім частоколом, що ночами