— Ну що ж, говоріть!
Старий оперся на палиці, не сідаючи, а син стояв на почіпках коло валізи.
— Ні, буде ще час, — мовив старий по короткім ваганню. — Приїдеш із Сянока, то поговоримо ширше. А тепер одне тільки скажу тобі: будь обережний із тим Грицем і з тими парубками… там… знаєш?… і з усім хлопством. Будь обережний! Щось там вариться й кипить між ними. Чую, що пахне чимось недобрим. Нібито вони гнуться й хиляться і не грозять, а проте в очах і в голосі і в рухах видно щось таке, як було в 1841 році, пам'ятаєш, перед бунтом!
Рік 1841 був пам'ятною хвилею в життю пана Пшестшельського і його дідичного села. В тім році був у селі бунт, котрий треба було втихомирювати аж військовою екзекуцією. Пан Пшестшельський і досі не може без злости згадувати про цей проклятий рік і його погані наслідки.
Між громадою і двором ішла здавна суперечка за якісь толоки, за пустки, що були первісно рустикальні[1], а потім, ще за попереднього пана, були прилучені до двірського ґрунту, вкінці за різні кривди, на які жалувалися піддані. Ця суперечка довго ходила по судах, піддержувана головно кількома заможнішими, письменними селянами, між котрими визначувався Гнат Тимків, сільський пленіпотент[2], чоловік бувалий і досить добре обізнаний з правними приписами.
