навіть раз до Львова з собою, одним словом, зробив його своїм невідступним товаришем.
Гриць був вдячний паничеві. Він користав і з його розмов і з поїздок, а за його добрість відплачувався йому такою вірною і старанною услугою, що панич не міг його нахвалитися. І коло коней він умів ходити добре, і стрілець з нього був незрівняний і на ловлення пстругів у потоці знав тисячні способи, і по лісах та дебрах знав стежки, — одним словом, усюди Гриць умів бути паничеві пожиточним і служним.
Зовсім інакше вів себе Осип. Хоча батько його був найщиріший двірський слуга, чи то як говорили в селі, найвірніший панський собака, в Осипа від малку була зовсім інша вдача. Не знати, чи від матері, що була зроду шляхтянка і вийшовши заміж за підданого мусила робити панщину і через те проклинала свій вік, чи від сільських дітей, що, повторяючи слова своїх батьків, ганьбили і проклинали його батька, досить, що Осип набрався глухої ненависти до пана, до двору і всіх двораків. Служба в дворі була мукою для нього самого і для всіх, що мали з ним діло. Упертий, непокірний і завзятий, він не раз робив іншим на збитки всякі пакості, псував те, що зробили інші, навіть осмілювався бурчати на пана, відгрожуватися паничеві, а Гриця, де міг заскочити, ганьбив і навіть частував буханцями. Дійшло то того, то раз Осип зайшов через це в сварку з паничем. Панич ударив Осипа в лице, цей
