риє між людьми. Дуже йому гребінь відріс через те, що ти з його сином панькаєшся.
— Це вам так здається! — з легковаженням промовив Нікодим. — Я нічого подібного не бачив.
— Е, що ти розумієш! Ти нічого й не побачиш, бо тебе твої комуністичні ідеї засліпили. Ти будеш панькатися з ними, поки вони не прийдуть з ціпами й косами і не вб'ють тебе.
— Ну, що татко видумують! Чи то годиться таке видумувати! — скрикнув Нікодим.
— Добре, добре, — мовив старий. — Тільки я наперед кажу тобі, скоро щось такого довідаюся, що в селі якісь бунти, якісь непокірні розмови йдуть, то не буду чекати на військо. Кого зловлю, велю так випарити, щоб йому відхотілося язиком молоти.
— Ей, татку! Бійтесь Бога! Не надто ви з тим паренням розмахуйтеся! Уважайте, який час надходить!
— Ет, дурень ти, та й тільки всього! — скрикнув старий і плюнув гнівно. — Тобі здається, що ти з них поробиш польських патріотів. А я тобі кажу, що це небезпечна гра! Ліпша стара метода. Хлоп має слухати, а не міркувати, не резонувати. Хлоп до ціпа, до коси, не до шаблі й не до патріотизму! Це моя думка і при ній стою.
І він, стукнувши палицею о поміст, поквапно вийшов із покою. Нікодим тільки головою похитав і взявся далі пакувати свою валізу.
