— А що ж порадимо, синку? Чи ти думаєш, що ті молоді паничі, що лагодяться до повстання, будуть ліпші для нас?
— Досі я так думав. Нині перестав. Знаєте, наш панич хоч певно знав, що сталося з вами, а мені не сказав нічого. Певно хотів, щоби я допомагав йому намовляти парубків до повстання. О, та не дочекає цього! Аж тепер я бачу його щирість, його доброту. Поки потрібує мене, поки я служу йому, поти він добрий і щирий!.. О, але я вже знаю, що зроблю. Я їм дам себе знати!
Він говорив швидко, уриваючи, захлипуючися з гніву й обурення. Старий батько взяв його за руку.
— Грицю, заспокійся! Скажи по правді, що думаєш зробити?
— Слухайте, таточку! Я довідався від панича, що за два тижні має вибухнути повстання, що пани мають позбирати по селах своїх слуг або й сільських парубків, уоружити їх і з ними разом напасти поночі на військові касарні, пов'язати або й повбивати вояків, а потім позахапувати всі уряди й каси. Це має бути початок повстання. Чуєте, таточку, на що їм треба було нас? А я зроблю їм збитка. Зараз завтра їду до Сянока і все розповім комісареві, нехай арештує їх усіх! Нехай і вони закоштують трохи кримінальської саламахи!
Старий Тимків застогнав, немов щось укололо його.
— Так он воно що! — мовив він ледве чутно. — За два тижні!.. І тебе кликав панич?
