гострий, занадто щедрий на ті буки, га, що ж, робіть тепер зі мною, що знаєте. Бачите самі, я старий, немічний, нікого при мені нема, я у ваших руках. Віддаюся під вашу опіку. Я не був для вас таким уже надто лихим паном. Не одного я рятував у потребі, не одному помагав у слабості, сами признаєте…
— Та то правда, правда, — озвалися деякі голоси.
— Має хто до мене який жаль, зазнав від мене кривди, що ж, я готов надгородити йому по змозі. У кого недостаток, їсти нема що, топлива хибує, беріть із мойого. Беріть, скільки вам треба, тільки не марнуйте, не пропивайте, корчмаря не збагачуйте. Даю вам усе з доброї волі, то й ви беріть доброю волею. А почнете грабувати, то що з того буде? Мені зробите шкоду, а собі невигоду, та й ще гріх будете мати перед Богом.
Люди вислухали цеї промови й попросили пана зачекати хвилечку. Вони вийдуть на гумно, нарадяться і дадуть відповідь.
Яка вже там була нарада між ними, то була, досить, що по якомусь часі війшли всі знов до покою і війт іменем громади дав таку відповідь:
— Громада приймається того, що пан кажуть. Громада не хоче пана руйнувати. Можуть пан бути безпечні. Що буде треба бідним на прогодовок, то з панського візьмемо і то не буде ніде записано. За те громада поставить від себе кількох людей, щоби пильнували двору: ані панові щоби ніхто не зробив
