худобу напоїв, їсти подавав, він і не ночував дома.
— Овва! — мовив війт. — Де ж він міг подітися?
— Не знаю, пане війте, — мовив Гнат. — Ми вже з жінкою журилися, не знаємо, що й думати.
— А панича тут у вас не було?
— Панича? А хіба ж панич вернув? Я його не видів.
Війт, зацікавлений цею новиною, вступив до хати, розпитав Гнатиху, далі слугу, — жадна з них не виділа панича, жадна не знала, де міг подітися Гриць. Вони обі вчора пряли весь день. Гриць пообідав і пішов кудись — думали, до худоби, та коли над вечір служниця пішла кликати його їсти, побачила, що худоба стоїть голодна, а Гриця нема.
Війт подумав хвилю, далі мовить:
— Га, куме Гнате, ходіть зо мною до двору!
Гнат зібрався й пішов. По дорозі війт оповів йому про приїзд комісара і вояків і про пошукування за паничем. Старий Тимків дуже перелякався і явився перед комісарем з таким заляканим видом, мов не знати який тяжко винуватий. Та комісар був тямущий чоловік. Він швидко побачив, що з цим старим нема що говорити довго, але оповідання про Гриця зацікавило його. Почав розвідувати у селян, що це за Гриць і довідався таке, що в його голові відразу блисла думка: ось тут і є правдивий слід. Гриць був найщиріший приятель панича в селі, в останніх часах його майже невідлучний то-
