— Де ти був? — спитав батько.
— З паничем, — відповів Гриць.
— А де ж панич?
— Далеко, може вже на Угорщині.
— Ти відпровадив його?
— Так.
— А він не казав тобі йти з собою на Угорщину?
— Ні! Пощо мене там? Я допровадив його до границі.
— Ну, передягайся ж живо та обігрійся! мовив батько.
— А де ж мама? Де Маринка?
— Не питай! Передягайся! Ось тобі шмаття. Ти певне голоден.
— Авжеж голоден.
— Ну, то знайдемо щось повечеряти. Бачиш, я нині сам і за господаря і за господиню і за слугу.
Старий рад був, що син вернув. Він не турбувався тим, що стара і служниця ночують у панськім шпіхлірі. Він знав, що вони нічого не винні і що їх пустять. А що буде з Грицем, про це він також не дуже турбувався. Добре, що він тут, коло нього, що вернувся.
Другого дня поснідавши, обійшовши худобу й позамикавши хату, старий Тимків і Гриць пішли до двору. Комісар уже був при роботі, пишучи протоколи. Коли йому донесли, що прийшов старий Тимків з Грицем, він аж підскочив і кинув перо на стіл.
— Ведіть його сюди!
