страшилася, ще й досі тремчу, як згадаю ту ніч! — винні ті поганці, ті прокляті, нещасливі мазурські різуни.
Та чекай, нехай розповім тобі все за порядком. Але моїй мамі не читай цього листа — розумієш? І нікому не читай… і пану Ігнацові не показуй, бо я б тобі очі видерла. І не кокетуй його, бо якби він мене зрадив, то волів би тебе, мене й його ясний шляґ трафити[1]. А тепер, люба моя, слухай, яких цікавих пригод зазнали ми в тій нашій набожній мандрівці.
Ти знаєш, наша компанія з Городецького вирушила зі Львова якраз д. 15 серпня. Жалуй дуже, що ти не могла бути цього року з нами. Я властиво не розумію, чому твій тато не позволив тобі. Я страшенно не люблю тих старих нудярів, що раз-у-раз люблять торочити мораль для панни це не випадає і те не випадає і ще онте не випадає. Небійся, для кавалера то все випадає. Він мусить вишумитися. А панні то навіть піти на святу Кальварію в більшій компанії не випадає.
Наша компанія цим разом була не дуже велика, п'ятдесят осіб, найбільша частина із Городецького, дещо з Янівського та з Байок, переважно самі знайомі. Провідник, старий Вінцентий, знаєш, той, що зараз напроти святої Анни має свій домик — дуже побожний чоловік, співає всі пісні, які є в кантичці, на один голос, а Кальварію і всі святі місця й доріжки знає, як своїх п'ять пальців. А як
- ↑ Шляґ трафив — параліч розбив.
