правилася сума[1]. Хоч який був величезний стиск богомольців, але до різунів не доторкався ніхто, їх обминав людський стиск, так, як розлита вода обминає високий горб.
Сума правиться. Органи грають. Поміж народом, що тиснеться не лише в костелі, але геть скрізь довкола, протовплюються клерики з пушками[2], брязкаючи накиданими в них грішми. Грошей кидають люди таку силу, що кільканадцять кроків пушки наповнюються, їх відносять у закристію[3] й висипають із них накидане до великих кадок. Але до мазурів ніхто з пушкою не наближається: суперіор заказав не приймати від них ніякого датку, ніякої жертви.
Наша компанія звільна протискається до костела; при боковім вівтарі направо мав ксьондз Капуцин правити мшу[4] на нашу інтенцію і запричащати нас усіх. Тривало то зо дві години, поки ми крізь те море людських тіл дотислися на своє місце і повитискали звідци інших, що вже вислухали свойого набоженства і запричащалися. Компанія за компанією йшла по черзі, і ось уже прийшла черга на нас.
Стали ми в боковій наві костела, ждемо. Ксьондз Капуцин іще в сповідальниці, кінчить сповідати. Скінчив, перехристив панітента[5], стукнув тричі до кратки, встав і йде до закристії. А в тім із се-
