Не знаю вже, чи страх перед присягою, чи страх перед арештованням зломив Броніславову відвагу. Досить, що він таки признався, що пожартував з Юльцею, але зовсім не в злому намірі, бо він хотів оженитися з нею.
— Так? — гостро відповів ксьондз. — А пощо ж ти тепер відпирався? То так роблять чесні кавалери? Фе, стидайся! Та ні! В тебе стиду нема. Тебе треба як того вола брати на воловід. Зараз, мені тут присягни перед оцим розп'ятим і в присутності оцих свідків, що скоро лише вернеш до Львова, посватаєш цю панну. І зараз маєш дати на заповіді, і просити ксьондза пароха[1], щоб написав мені посвідчення про це, а як ні, то я передам цю справу криміналові. Це зневага для нашого святого місця.
Бідний Броніслав мусив присягти. Ксьондз в додатку відмовив йому причастя, і він, вирвавшися з костела перед кінцем богослуження, зараз забрався до Львова. Як побачиш його де, то кланяйся йому від мене, але борони Боже сказати, що знаєш усю оцю історію!
А до нас по богослуженню ксьондз Капуцин мав дуже красну науку, і за те що в нашій компанії сталася така немила пригода та зневага святого місця, велів нам з поворотом іти до Самбора і там поклонитися чудотворній Матері Новосамбірській, а потім наймати службу в кожній церкві, яку здиблемо по дорозі, і, наймивши службу, вислухати її
- ↑ Ксьондз-парох — парафіяльний ксьондз.
