Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/539

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

же правду, то я віддам справу до кримінального суду.

— А Маня посвідчить, що коли я, втікаючи, впала в ярок, пан Броніслав скочив за мною, вхопив мене на руки і, замісць винести на дорогу, заніс далі в хащі.

Ми аж здивувалися. Це все промовила наша Юльця зовсім ясно та розумно, мов би ніколи й не була непритомною.

Пан Броніслав пробував усміхнутися. Не звертаючи уваги на Юльцині слова, він обернувся до ксьондза Капуцина:

— Я не маю нічого проти того, щоб лікар оглянув цю панну. Але коли в неї що не теє, то це ще не доказ, що я це зробив. Я ні про що не знаю.

Тут ксьондз Капуцин розсердився.

— Блазню! — крикнув і, вхопивши пана Броніслава за вухо, поволік його перед круцифікс[1]. — Ось тут! Приклякни! (А сам усе держить парубка за вухо та гне додолу). І присягни мені на свою душу, що ти нічого не винен! Говори за мною: Присягаю Богу…

Пан Броніслав мовчав.

— Говори: Присягаю…

Пан Броніслав ще мовчав.

— Присягай! — налягав ксьондз Капуцин, — а ні, то зараз пишу донесення до суду і видаю тебе в руки ландсдраґонам. Крім злочину насилування будеш мати ще злочин збезчещення святого місця. А знаєш, чим то пахне? Чував про Шпільберґ та Куфштайн[2]?

 
  1. Круцифікс — розпяття, хрест.
  2. Міста, де находятося великі тюрми.