— Гострий ад'юнкт?
— Там такий пурець гострий, що крий Боже! Вже мав охоту замикати яму і арештувати когось.
— Це той новий пурець?
— Новий. Я вже тремтів, Мендель, так тремтів! І Богу молився, щоб відвернув від мене напасть!
— Ох, ох! Бог ласкав, Хаїм! За що мав-би наводити таку напасть на невинного чоловіка?
— Ох, не кажи так, Мендель! Бога не зміркуєш. А за що наслав на мене таку шкоду? Ти чув? У мене в магазині, адже це 50 ринських щонайменше! А хто винен? Не знати. А хто мусить заплатити? Хаїм!
— Ні, я не чув нічого. Що сталося?
— А фрас на його бебехи[1], мойого балабусти[2]! Купив дві нові линви і передав мені до магазину разом з іншими речами. Ну, я поклав їх на місце. І чорт його бачив, що там на тій самій полиці стояла бутля з вітріолем[3]. Знаєш, він до дестилярні потребує вітріолю… То більшу частину з бутлі дав там, а решта була в магазині. Небагато його було, може дві кватирки, а може й то ні. Стоїть собі бутля заткана скляною затичкою, дідько її бачив. Колись то треба було линви до ями. Я йду до магазину, беру линву з полиці і, якось не довидівши, зачепив рукавом ту бутлю. Вона і перевернулася.
