левий дзвоник на шиї у корови, що десь у лісі на плаю[1] пасеться. І все те, бачиться, зовсім не перериває великої тиші, не бентежить супокою природи. Тільки Стрий не то шумить, не то журчить принадливо, котячи по камінню свої кришталеві води, — так, бачиться, і просить тебе скупатися в своїх хвилях, освіжитись і набратися нової сили.
Не в якій іншій, а в такій власне цілі йшли до вира два молоді, свіжі й веселі паничики в ясних, літніх жакетиках та в солом'яних капелюхах з невеличкими, рівними крисами та з широкими трибарвними стяжками, що опоясували трохи не весь наголовач. У старшого за ту стяжку заткнуте було сойчине крило, у молодшого якась немудра, але рідка гірська квітка, трохи чи не той приземистий полонинський будяк, що зветься головатень і вдень розпускає свою білу з великих нев'янучих платків квітку, а на ніч затулює її. В кожного на плечі закинений був рушник, а у старшого, літ коло сімнадцяти парубчака, також гарна, блискуча стрільба «Лєфошівка». Йшли вони звільна, розглядаючися, хоч очевидно кожний глядів за чим іншим.
— Що за чудесний вид! — мимоволі скрикнув молодший панич. Він був роком молодший від свого брата, хоч ростом майже зовсім догонив, коли навіть не випередив його. Очі його розбігалися по неширокім, але розкішнім гірськім крає-
- ↑ Плай — доріжка в горах.
