Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/173

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Хочемо на другий бік, — мовив провідник.

— Та не видите, що вода велика!

— Та видимо. А не покажете нам, куди тут переїхати?

— Хіба перескочите, — мовив чоловік, здвигнувши плечима.

— Як то? — запитали ми обидва враз.

— А так, що броду не є.

— А може де міст?

— Моста не є.

— А може добра кладка?

— Кладки не є.

— Ну, а так переїхати не можна?

— Каміння несе. Коням ноги потре.

— Ну, то що ж нам робити?

— А перечекати, аж вода впаде.

— А коли впаде?

— Чей[1] завтра.

— Значить, доведеться ночувати, — мовив я, обертаючися до провідника. — Не знаєте, де би тут переночувати? — додав я, обертаючися до місцевого чоловіка, бачучи, що мій провідник стоїть заклопотаний та чухає потилицю.

— Та де би? Хіба в корчмі.

Я зирнув питаючим оком на свого провідника. Цей усе стояв, держачи за поводи наших коней, і одною свобідною рукою чухався по потилиці.

— Ну, що, Михайле? — запитав я, бачучи, що він не говорить нічого.

— Та нічого, прошу пана.

— Підемо ночувати до корчми?

— Як пан знають. Я не піду.

 
  1. Чей — може.