притягли мене до себе. Вона увійшла, несучи замовлені коньяки.
— А, Киценька! — закричали вони і почали тиснутися до неї. — Servus[1], Кицю! Як ся маєш? Здорова була! Wie gehts?[2].
Десятки рук протяглися до неї, одні брали чарки з коньяком, інші тислися до її грудей, рук, плечей, стану, доторкалися її, щипали її. Я весь тремтів, стояв, мов обсипаний приском. У мене в голові шуміло, немов мене оглушено довбнею. А вона йшла спокійно, байдужна на всі безсоромні рухи, дотики та окрики. На її лиці грала якась маєстатична усмішка, немов увесь отой п'яний гармидер не досягав до її п'ят, не міг доторкнутися до неї, ані тим менше опоганити її. Я також узяв чарку з її рук і почув при тім, як її очі спочили на мені. Я затремтів увесь, кров ударила мені до голови, і та чарка коньяку полилася в моє нутро мов огненна течія. Я якось безтямно зажадав ще одної «колійки», а далі не тямлю, що діялося зі мною. Знаю лише, що у мене в кешені було двадцять ґульденів, із яких я другого дня не знайшов ані цента[3], що ми ревли пісень і перекидалися цинічними жартами, що вона сиділа у мене на колінах і торгала мене за вуха, а я плакав, цілував її руки і безтямно белькотав: — Киценько! Життя моє! Киценько!
