Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/187

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ценьки ні слуху ні духу. Я сидів мов у гарячці, пив одну чарку за другою, в голові у мене шуміло, перед очима скакали друковані букви з газет, які я держав у руках, та думка не клеїлася в моїй голові. Нарешті по важкій боротьбі з самим собою я зважився запитати у одної з тих панночок, які услугували сьогодні, що сталося з Киценькою?

— О, вона вже не прийде сюди! — весело відповіла панна, сідаючи біля мене і дмухаючи мені дим із своєї папіроски просто в очі.

— А то чому!

— А вам цікаво знати?

— Авжеж цікаво.

— А мені не цікаво оповідати.

— А чого треба, щоб вас зацікавити?

— Го, го, багато дечого треба. А поперед усього два келішки коньяку, щоб добре бесідувалося.

Я велів принести два келішки коньяку. Вона стукнулася зі мною, пригубила свою чарку, а решту вилляла на тацку. Я також лише пригубив і не пив.

— Отже що сталося з Киценькою?

— Нема її.

— А де ж вона?

— А нащо вам знати?

— Треба.

— А пощо треба? Так вам вона сподобалася?

— Та вже чи сподобалася, чи ні, а треба.

— Е ні, я на таке не пишуся. Кажіть, подобалася вам, чи ні?

— Авжеж сподобалася.