— Як я тебе люблю, милий мій Володю, як я тебе люблю! — повторяла задихаючися молода, прекрасна дівчина, судорожно обнімаючи шию молодого чоловіка, свого нареченого.
— Алеж, Олюсю, що тобі сталося, — сказав молодий чоловік, увільняючися делікатно з її гарячих обіймів, — відки тобі нараз прийшла охота…
— Хіба ж ти вже не любиш мене?
— Люблю, зірочко, і найліпшим доказом моєї любови, що через тиждень буде весілля! Але відки ж тобі тепер прийшла охота сумніватися о тім?
— Ні, ні, ні, я не сумніваюся, — пристрасно скликнула молода дівчина, — сама тінь сумніву убила би мене. Мені тільки зробилося так якось тісно, тривожно, мрачно на душі, я бажала почути від тебе гаряче, любе слово…
— Почуєш їх, серденько, почуєш, скільки воля твоя, але тепер не пора. Бач, уже сьома доходить, твоя тоалета ще не
