менний потів і на всі боки крутився, толкуючи та поясняючи йому кожну дрібницю, а він, мов справжній судія слідчий, не переставав тягти з нього жили тисячними питаннями, що на око не мали ніякої цілі і значіння, але глянь — по хвилі запутають гуменного в якусь ключку: тут викриють недогляд, там крадіжку, а там іншу якусь страту через недобру роботу, припізнення, тощо. А Ґустав узброєний у записну книжку і олівець усе списував, усе списував і все до нових недоглядів, похибок та крадіжок докопувався. Тут не ставало чвертки картоплі, там робітники за весь день плату (по 20 кр.) узяли, а тільки о 10-тій годині на роботу вийшли, тут забуто в пору асекурацію[1] заплатити і всі досі вплачені рости[2] пропали, і так далі і так далі. Помалу до того страшного та томлячого протоколу потягнено і всіх слуг та служниць, близьких і дальших сусідів, і повикривалися всякі справки, що вже від кількох літ, бачилось, мохом поросли. Одні на других по волі й по неволі виговорювали. Тут побережник[3] за кварту горілки дав хлопові дві ялиці вартости 10 ґульденів, там сусіда в звісний спосіб зажартував з провізорією, там парубок за пачку тютюну відніс корчмареві півчвертки жита з панського току, а там свинар одне порося перед паном затаїв. І пішло, і пішло таким робом! Пан Трацький стояв серед
