Після кави старий Трацький пішов по всіх шафах, столиках і комодах, поліз навіть на стрих, і з усіх усюдів назносив ще добру купу всякого шпарґалля. А Ґустав знов засів за столик і почав писати та рахувати, рахувати та підчеркувати аж до вечора.
— Ну, що? — питав при вечері батько.
— Нічого, ще не скінчив рахунків, — відказав син. — Тут, щоб хоч до якого такого ладу дійти, треба кілька день попрацювати.
— Ну, і працюй!
Ґустав справді засів і не кинув роботи, хоч і як нудна та томляча була вона.
— Ну, що? — знов запитав батько по кількох днях. За той час він без свого відома привик глядіти на сина, як на силу, як на якусь повагу, котрої суд мусить мати велику вагу в його ділах.
— Що ж, — сказав Ґустав, — рахунок на папері готов, і на папері ваше господарство показується зовсім непогане. Треба тепер придивитися йому в натурі.
— Добре, придивляйся!
— Е, таточку, годі вам так говорити! Придивляйся! Тут мої власні очі занадто слабі! Без вас я мало що побачу. Треба нам обом разом зайнятися тим. І гуменного[1] оба разом ліпше проекзаменуємо.
Зітхнув старий, але що було діяти! Пішов. З нечуваною в тих сторонах докладністю та строгістю переводив Ґустав огляд усього батьківського маєтку. Ґу-
- ↑ Гуменний — завідуючий господарством.
