доочно, що сам не має ясного поняття про їх роботу та поведення і наводив на всякі надужиття. Так само і з урядами не міг ніколи дійти до ладу: дерся з інспектором податковим за крейцарі і переплачував ґульденами, демонстрував проти старости і за те програвав одну за другою провізорії[1] з хлопами, що користуючись його непорядністю, очевидно захоплювали то тут то там по кусникові його землі. Правда, вигравши провізорію, хлопи звичайно за оплатою коштів відступали панові захоплений ґрунт назад і навіть якийсь час пізніше добродушно признавалися, що «пожартували», але такі хлопські жарти коштували пану Трацькому щороку по кількадесят ґульденів. Тому то й не диво, що пан Трацький з певним страхом глядів на ті купи фатальних паперів, мов сміття накидані в його бюрку, і з певним недовірливим подивом, мов на яке геройство, глянув на роботу свого сина, котрий ні з сього ні з того, празника ради свого поступлення на службу до намісництва, взявся за упорядкування тих паперів і за зведення рахунків із довгих занедбаних літ.
— Ну, що? — питав він, поглядаючи синові прямо в лице.
— Нічого не знаю, ще рахунків не скінчив, хибує багато паперів, — відказав Ґустав.
— Може ще там дещо в мене в шафі буде, — сказав батько.
- ↑ Провізорія — судовий процес.
