нів, доки вони не вернуться, і що самі вони в Дрогобичі, де кагал віддав їх у науку до якогось ремесла. Мошко був тихий жид, не крав, не шинкував, а своїм лікарством навіть інколи допомогав людям. Мощиха, його жінка, також сиділа тихо, скуповувала у бабів мітки, повісма, полотно, кури і покладки, але все те якось тихо, незначно і ніби чесно, так що їх люди з часом і полюбили. Не вважаючи на всі ті торги, Мошко не був маєтний; вічно жалувався, що заробок малий, що шкірки спадають у ціні і що цей або той бойко одурив його, продавши йому подіравлену або псами покусану шкурку за цілу. Господарство у Мошка було мізерне, поля Гершкового не оброблював, а віддавав його в найми за другий сніп та за третю копицю, то й не держав ніякої худоби, хіба кількоро курей та качок. Та ж сам Мошко вічно ходив по селах, рідко коли на день, другий припинявся дома, крім шабашу та свят, а тільки два або три рази до року наймав одну або дві бойківські фіри, щоб відвести понаскуповуване добро до міста. Звісно, яйця та дріб Мошко з Мощихою частіше, щотижня, відносили на плечах через гору до маленького містечка і здавали на руки тамошнього арендаря, а від нього за те діставали гроші або чого їм треба було до життя.
А Ґава і Вовкун пішли тим часом у школу. Правда, не в ту школу, де вчать греки й латині, рисунків і літератури, але в ту тверду, тяжку школу життя, з ко-
