Батько хотів йому лишити село, і при своїх спосібностях був би цього добився, коли б був не так дуже любив своє потомство. Але що любив Гаву без пам'яті, то й не зумів удержати належної міри в своїй захланності. Кусав, як то кажуть, більше, ніж міг проковтнути. Ну, і подавився, і лишив Гаву без крейцара.
Вмираючи, цю одну тільки дав йому науку:
— Гаво, коли тобі в життю трапиться дещо доброго, хоч би й що найменше, все кажи: хвала Богу, на початок і це добре!
Гаві було дванадцять літ, коли батько його помер. Виростав він у селі, по цілих днях гуляючи із своїми ровесниками — сільськими хлоп'ятами, волочився по хатах або для іграшки руками ловив раки в в потоці. Ще дитиною проявляв він надзвичайну цікавість, проворність і хитрість і знав про хлопське життя-буття далеко
