більше і докладніше, як десятеро хлопських дітей в його віці.
По смерті батька взяла Гаву під свою опіку якась далека своячка, тітка чи стрийна, що жила в Дрогобичі. Була то стара жидівка, проста перекупка, що із свойого нужденного зарібку удержувала п'ятеро власних дрібних дітей. Крім них були вже у неї три дорослі сини, що жили на свойому хлібі, робили самі на себе і не думали навіть допомагати матері.
Опікунка віддала Гаву «до терміну»[1] до шевця, але Гаві не сподобалося те ремесло. Бо коли зараз на другий день по його вступленню один челядник, посилаючи його до шинку по горілку, замість грошей «на кватирку» дав йому в потилицю, та Гава, оголомшений таким дивоглядним завдатком, нагадав собі мимоволі послідній заповіт свойого батька і голосно крикнув: «Хвала Богу, на початок і це добре»! Той «дотеп» так подобався всім челядникам, працюючим в варстаті, що від того дня щохвилі то один то другий робив Гаві «добрий початок» то п'ястуком то потягачем, то шилом, то копитом. Тиждень прожив Гава серед такої муки, але довше бідний хлопчина не видержав: утік від майстра і із сльозами просив свою опікунку, щоб не давала його більше до ремесла.
— Я і без того зароблю собі на хліб! — гордо запевнював він.
- ↑ Віддати до терміну — віддати до ремісника на виучку.
