про цю справу у тої старої мельнички, котрій він мав достарчувати раків.
В великій пригоді стали Гаві ті раки, та не надовго. Селяни, котрих сіножаті прилягали до того потоку, стрічаючи його мало не щодня в воді, зразу не звертали на нього ніякої уваги, але додивившися, що це жидок і що ловить раки, і знаючи, що жиди раків не їдять, доміркувалися, ще певне він ловить їх на продаж, і заказали йому ловити в їх потоці. Гава зразу думав, що це жарт, — та бо люди почали сварити. Він ще попробував кілька разів ходити крадькома, але коли раз селяни спіймали його, набили, раки відібрали, ще й з одежі хотіли обдерти, то Гава переконався, що заробіткові його прийшов кінець.
Та не досить того, — на ринку появилися тепер небезпечні супірці, що швидко попсували увесь торг. Селяни, бачучи, що за тих бридких і погорджуваних раків можуть бути не кепські гроші, кинулись самі ловити їх і посилали день-денно цілі орави своїх дітей на потік. Щодень вивозили на торг цілі мішки раків, так що швидко раки стали зовсім ніпочому. Але так само швидко і потік зовсім опустів і в ньому лишився тільки дріб'язок, зовсім для торгу непридалий.
Гірко плакав Гава, не так від побоїв, як задля того першого в своїм життю розчарування. Проклинав селян, прой-
