мався ненавистю до них, але заразом почував, що проти сили нічого не порадить. Другого такого потоку близько не було, та й до чого б він йому придався? Оставалось тільки одно — шукати якого-небудь іншого зарібку.
— Чого це ти так волочишся без усякого діла, Гаво? — запитав раз його старий Фавель.
— А що ж маю робити? — відказав Гава.
— Не маєш що робити? — здивувався Фавель. — То зле, коли не маєш що робити. Жид усе повинен мати що робити.
Гава розповів йому про своє горе з раками.
— Дурень ти, Гаво, — сказав на те Фавель. — Не жидівська то річ трефні раки ловити.
— Але гроші за них не трефні, — відповів Гава. — Я прожив за них більше як два місяці, і ще встиг наскладати цілі два ринські.
— Цілі два ринські! — скрикнув Фавель. — Е, то ти багач! Слухай, Гаво, — сказав він, помовчавши хвилю, — ходи зі мною по селах на заробітки!
— Які ж у вас заробітки?
— Не знаєш, які у мене заробітки? «Щітини, кожушини, волосини», от що я купую. І ти будеш зі мною до спілки. Прийдемо в село, ти візьмеш одну половину, я другу; ти будеш купувати для себе, я для себе.
— Ну, а як накупимо, що тоді?
