В похиленім у воду корчі при березі, обслонена крутими лозовими гілляками, лежить здорова щука. Вона спить. Помаленьку вона рознимає свою пащеку і випускає воду зівами. Лежачи животом на м'якім намулі, вона легесенько грає в воді червонуватими крилами і хвостом. Її відкриті очі не бачуть нічого. Вона спить, як добре поліно, а в її риб'ячім мізку мов легенькі хмарки пролітають невиразні мрії.
Ось в її уяві мигнув учорашній клень. Бестія собача! Як добре вона засіла була на нього в шуварі! Цілком укрилася. І він не бачив її. Риючись своїм тупим ротом у намулі, він наблизився до неї зовсім, зовсім… І вона раптом кинулася на нього, та що з того! В однім перечислилася. Клень був крихітку за великий для її пащеки. Вона на хвилинку почула його голову між своїми зубами. Але в тій хвилі клень махнув хвостом, крепко вдарив ним воду і торкнувши її головою в живіт, шмигнув у корч. От бестія! От поганець!
