каліки! Всі вони будуть робити на мене! І при тім похилив він голову, немов затягав чимраз нові вузлики тої сіті, котрою хотів обмотати всю тоту нещасливу родину.
— Тільки поперед усього, Гаво, — говорив він сам до себе жартовливо-навчаючим тоном, — не дуже квапся! Маєш час. Тільки не раптом! Не думай усе нараз загарбати, а помаленьку! Тепер заробок добрий і для мене і для них, нехай заробляють, нехай тішаться, це нічого не завадить. Хто знає, чи довго це потриває. А втім чи потриває, чи не потриває, скоро побачиш, що їм гребінь починає відростати, зараз треба так зробити, щоби трохи похуділи. То їм дасть пізнати, що на світі раз ведеться, другий раз ні. Потім знов їх трохи підіймемо, вдячні будуть. А потім знов до землі. А там побачимо, що дасться дальше зробити. Ну, ну, якось то буде. Хіба би не цвіла, щоби не родила, он як!
— А покищо, — міркував далі Гава, — треба мати бачне око, вишукувати нові ґешефти! А що тут ґешефтів, і яких мудрих ґешефтів! Бігме Боже, не розумію, як це так таки ніхто й не думає позабирати все те в свої руки! Наш брат жид позасідав в корчмах та по шинках, хлопів розпоює та в бабів яйця й масло за дурничку купує, і гадає, що вже Бог зна яку штуку вдіяв. А що ж це за ґешефт яйця й масло! Тьфу! Тут ґешефти зовсім не такі, сами напрошуються, треба тільки вміти до них узятися. От на горах бойки
