лення. Весь ґешефт з чіпцями давав йому щотижня 10 золотих ринських чистого зиску при дуже малих клопотах і видатках. Очевидна річ, що діло це було таке, що за ніщо в світі не слід було випускати його з рук.
З другого боку Гава міркував, що коли допустити родину Староміських, щоб стала на своїх ногах, то дуже легко може вийти таке, що родина та висковзнеться з його рук, або якийнебудь другий жид переб'є йому заробіток. Особливо лякався він будучого зятя, про котрого чув, що є хлопець тямущий, трудящий і запопадливий.
— Добре би було, якби він пропав собі кудинебудь до чорта в зуби, — міркував Гава, — або ось якби його взяли до війська! — Але в тій хвилі він згадав, що той будучий зять перейшов уже всі три кляси асентерункові, і пропадати йому більше нікуди й ні за чим. Треба було перепроситися з тим, що було, і Гава доконав цього в своїй голові дуже швиденько.
— І чим же властиво він може стати мені на перешкоді? — скрикнув він майже весело. — Бідолах, жебрак, і до таких самих жебраків пристане, то й що з того вийде? Буде заробляти фірманкою, знаємо ми, скільки він там заробить! І що то за заробок: нині є, а завтра поминай, як звали! А коли зарібку не стане, то можна буде й його вкупі з другими в свої руки взяти. А це, значить, ще й ліпше для мене. Роботу і для нього якунебудь винайдемо. Добре, нехай і так буде! Нехай жениться, нехай іде на пристайство до тої
