шклянкою пива написав їм жаданий контракт. Гава казав дати ще дві шклянки пива для себе і для Староміського, і поки писар шкрябав по папері, він завів з ним розмову ще про одно «дільце».
— А що до дальшого заробітку, то справді не знаю вже, як маю братися до тої речі, — говорив Гава. — Хіба знаєте, що зробимо? Плетіть ви з мойого матеріялу.
— Що ж, для нас то все одно.
— Я вам за роботу дам від штуки по вісім сотиків.
— Вісім сотиків, Гаво? То замало.
— А мені бачиться, що не замало. Слухайте дальше: щотижня зробите мені тридцять штук, — це вже мусить бути, чи буде торг на чіпці, чи ні. В такому разі заробите щотижня чисті два ринські, ще й 40 сотиків. Мало то, мало, але сами признайте, що все таки ліпше, як нічого. І не потребуєте всі робити. Одна дочка може дещо шити, друга прясти, чи як там. А скоро тільки покуп ліпший буде, ну, то вже розуміється, і роботи буде більше, і зарібку більше. Ну, що ж, пристаєте.
Староміський повісив свою сиву голову. Чув він, яке ярмо накладає йому Гава на шию, але не бачив змоги обминути його, і, недовго думавши, згодився на те, що виложив йому Гава.
— Ну, то й на те зробимо нотаріяльний контракт.
— Контракт? А то яким способом?
— Ну, так попросту, напишемо, що тепер весь рік від нинішнього дня я маю
