убий, чи був би я з бесіди пізнав, що ти жид, так чисто по-нашому говориш.
— Що ж, пане, я зріс на селі межи хлопами. Я пастухом був.
— А скільки тобі літ?
— Шіснадцять.
— А за що ж то тебе аж тут до криміналу притіщили?
— Ой, пане, я не знаю! Казав шандар, що мій господар прискаржив мене за рабунок зо вломанням, але я, бігме, нічого не рабував. Тільки свої папери, бігме, тільки свої папери!
І став хлипати та ревти, як дитина.
— Ну, ну, цить, дурний, — повідаю, — скажеш те все завтра судді, а мене те зовсім не обходить. Спи тепер.
— Ой, пане, а шандар казав, що мене за те повісять — заводив Йосько.
— Чи ти сказився, дурний! — крикнув я. — Смійся з того! Де ж ти чув, щоби за такі дурниці вішали?
— А мій господар казав, що мене запакують на десять літ до криміналу.
— Ну, ну, не журися, — кажу. — Бог милосердний, якось то буде. Тільки засни тепер, а завтра поговоримо за дня!
Умовкли ми і незабаром я захріп. Тільки й мого добра в криміналі, що сплю, як той заєць у капусті.
Тільки другого дня могли ми добре оглянути новака. Аж смішно мені стало, що я міг учора відразу не пізнати в нім жида. Рудий, з пейсами, ніс вигнутий, як у старого яструба, постава скорчена,