— Ну, що ж ти, дурний, в них побачиш, — відповів Мошко, — і пощо тобі того? Сиди в мене, коли тобі тут добре, і не шукай собі біди!
І поклав папери знов на полицю.
— Ходім відси, — каже, — тепер можеш бути спокійний. А то, що тобі люди про мене говорять, бо знаю, що в людей язики довгі, то ти не вір тому. То все брехня!
— Що брехня? — питаю.
— Ет, з тобою говорити, то однако горохом о стіну кидати, — буркнув Мошко і майже витрутив мене з комірки, а потім, замкнувши її на ключ і на колодку, пішов до корчми.
Йосько замовк на хвилю. Пан Журковський, що уважно слухав його оповідання, всміхнувся та й каже:
— Ну, ти казав, що глупа історія буде, a ось ти розказуєш, ніби із книжки читав.
— Е, пане, — відповів Йосько, — те, що досі, то не була глупа історія. Але тепер прийде дурниця. А що оповідаю гладко, то не дивуйтеся. В селі навчився я казки розказувати. Пам'ять маю добру, а як тільки раз яку казку вчую, то потім оповім її ще ліпше і цікавіше, ніж той, від кого я її чув. Тамтої зими так мене в селі всі за ті казки полюбили, що ні одні вечерниці без мене не обійшлися.
— Ге, як я бачу, то ти майстер до всього, — сказав пан.
— Ой, пане, — відповів зітхаючи Йосько, — не знаю, що то значить, але мені
