Ще в початку 1877 р., працюючи над рядом «Бориславських оповідань» я почув, що думка представити побут бориславських робітників та підприємців у ряді оповідань, розширяється в тім напрямі, щоб у більших або менших оповіданнях змалювати побут галицької Руси в різних околицях, у різних суспільних верствах та родах занять. Мали це бути „Галицькі образки“, в яких би обік етнографічного та побутового матеріялу виступали також певні психологічні проблеми. Матеріялом до них могли служити поперед усього мої власні спомини та спостереження, а почасти також оповідання інших людей. В першій половині 1877 р. були написані три оповідання в тім роді, з яких два, „Лесишина челядь“ і „Два приятелі“ були того ж року надруковані в „Днестрянце“, альманаху студентського товариства „Академическій кружок“, а найвчасніше з них написане, „Вугляр“[1], якось незамітно для мене вийшло з моїх рук, так що я й забув про нього і здивувався не мало, побачивши його аж у початку 1909 р. в перших числах двотижневника „Будучність“. Видавець того двотижневника, д. Микола Венгжин, якому я за недозволене мною опубліковання мойого оповідання зробив досить прикрий виговір, не пояснив мені, відки й яким способом дістав мій рукопис. Це перше видання було
